Відродження київської святині

В останню неділю травня наша столиця вже вкотре святкуватиме свій день народження – День Києва. Саме з 1500-ю річницею міста був пов'язаний початок відродження однієї з святинь Києва – Китаївського Свято-Троїцького монастиря.

Китаїв - це територія в південній частині Києва, в Голосієвському районі та східна частина Голосіївського лісу. Зараз це археологічний заповідник розташований між Мишиловкою, Корчуватим та Багриною горою. Назва місцевості виникла можливо від тюркського слова "китай"- фортеця (город). Нині збереглись залишки городища IX-X ст. Інша версія походження назви від давнього імені "Китай" - саме таке друге неправославне імя мав син Юрія Долгорукого та внук Володимира Мономаха. Хоча можна його перекрутити на "Китан"- це половецьке імя, а як відомо матір'ю Андрія Боголюбського була половчанка. Прізвисько Боголюбський пішло від містечка Боголюбово, яке князь зробив своєю резиденцією. Саме в Китаєві оселився Андрій Боголюбський. Він збудував собі гарний, великий двір, зробивши Китаїв своєю черговою резиденцією. В 1159 році Боголюбський передав, а точніше подарував Китаїв, Васильїв та Мичеськ (Радомишль) від любові до Бога та Пречистої Матері, а також в знак поминання свого роду, Києво-Печерському монастирю. У XIV століття у Китаєві було створено печерний монастир, який назвали Китаївською пустинню.

Офіційна історія Китаївської пустині починається з кінця ХVІІ ст. Вважається, що саме в цей час в Китаєво з'явився перший самітницький скит, де поселилися монахи з Києво-Печерської обителі. 

1716 році Київським генерал-губернатором Дмитром Голіциним тут була збудована дерев'яна церква і трапезна, а 6 серпня 1853 р. указом митрополита Київського і Галицького Філарета (Амфітеатрова) Китаївська пустинь перейменована в Свято-Троїцьку. В цьому ж році був збудований п'яти купольний Троїцький храм.

Монастир існував і розвивався до двадцятих років ХХ ст. Навколо нього навіть виникло невеличке дачне селище. Тут свого часу жив з дружиною Михайло Драгоманов (дядько Лесі Українки), тут були дачі у Михайла Грушевського і композитора Миколи Лисенка.

За радянської влади (в 30-і роки) Свято-Троїцький монастир було закрито. Барочний дерев'яний іконостас реквізували і сліди його загубилися. У 1941 році під час боїв під Києвом були пошкоджені храмові дах і куполи, які остаточно зруйнувалися в середині 1950-х. Після війни на території монастиря розташовувалися Республіканський навчально-виробничий комбінат бджільництва і Український науково-дослідний інститут захисту рослин.

Відродження почалося тільки у 80-ті роки минулого століття. На початок 1982 року до ювілею Києва відреставрували храм зовні, інтер'єр почали приводити до ладу лише наприкінці 80-х. В 1990 році відбулося перше храмове богослужіння. В Свято-Троїцькому храмі було відкрито приход. Через три роки були канонізовані преподобні Досіфея і Феофіл. У 1996 році рішенням Синоду УПЦ обитель отримала статус монастиря, намісником призначено архимандрита Прохора (Костюченка).

Сучасний Свято-Троїцький Китаївський монастир являє собою цілий комплекс монастирських будівель і угідь. 

Крім головного храму – Свято-Троїцької церкви – тут функціонує церква Святих Дванадцяти Апостолів, поряд з якою розташовані житлові братські корпуси, трапезна, господарські будівлі. Монастирські богослужіння відбуваються в обох церквах. В храмі Святих Дванадцяти Апостолів зберігаються головні святині монастиря – частки мощів святих апостолів і мощі преподобного Феофіла, а біля північної стіни Свято-Трїцького храму покояться мощі преподобної Досифеї. Поряд з храмом знаходяться їх могили. На Китаївських пагорбах зберігся комплекс печер, в яких колись жили монахи-відлюдники. На початку 90-х років минулого століття в ньому були проведені археологічні дослідження вцілілих ділянок, виявлено кілька десятків метрів ходів та артефакти, датовані ХУІІІ ст. Перша печерна часовня тут була збудована в 1909 році архимандритом Феодосієм, у 2000-му – вона була відновлена.

Китаївську пустинь, яку часто називають Київським Афоном, щорічно відвідують тисячі українців та зарубіжних гостей. Вони приходять сюди вклонитися могилам святих Досифеї та Феофіла, пам'яті преподобного Серафима, який звідси помандрував в Саров і отримав ім'я Серафим Саровський. А також помилуватися мальовничою природою, дзеркальними озерами, обійнятися з найстарішим в Києві дубом, що росте поряд з головним храмом і якому вже понад 300 років.