Володимирський собор у Херсонесі: свідоцтва сучасників

Бібліотеки завжди знаходяться у вирі сучасного життя, велику увагу приділяють знаменним подіям, визначним датам в історії України.

З інформаційними матеріалами завжди можна ознайомитись на головній сторінці сайту ЦБС та блогах бібліотек, стендових книжкових виставках та сторінках соцмереж. Але особливо цінним є свідоцтва сучасників, які брали безпосередню участь у тій чи іншій події і можуть поділитись спогадами, надати можливість познайомитись з унікальними документами та артефактами з користувачами бібліотек.

16 липня 2020 р. в ЦРБ ім. М.О. Некрасова з дотриманням дистанції і всіх санітарних рекомендацій МОЗ України для проведення культурно-просвітницьких заходів відбулася зустріч з істориком, археологом, пам’яткоохоронцем, екс-заступника Голови Державної служби охорони культурної спадщини України Ліньовою Євнікою Анатоліївною. 

Зустріч була присвячена спогадам про Крим, зокрема про античний Херсонес (м. Севастополь). Ми почули чимало цікавих і маловідомих фактів щодо дослідження і збереження пам’яток археології та архітектури на території Національного заповідника «Херсонес Таврійський» (статус національного з 1994 р.; у підпорядкуванні Мінкультури України до анексії Криму в 2014 р.).

Євніка Анатоліївна більше 20 років пропрацювала на кафедрі археології та музеєзнавства історичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Викладала спецкурси «Антична археологія», «Археологія Середземномор’я», «Історіографія археології», «Слов’яно-руська археологія»; автор більше 50 наукових праць серед яких перший україномовний навчальний посібник «Античний світ Північного Причорномор’я (Нариси історичного та соціально економічного розвитку)», Київ, 1999, 320 с. Цей посібник для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів України підготовлений у співавторстві із фахівцями-археологами на матеріалах досліджень античних міст півдня України та Криму.

Крім того вона разом із студентами київського університету досліджувала Бєлгород Дністровський (1977) та Херсонес Таврійський (1994) та ряд ін.

Ще з 1992 р. в Херсонеському заповіднику розпочалася наукова співпраця з Інститутом класичної археології Техаського університету в Остіні (США) яка продовжувалася протягом 10 років. Велику фінансову підтримку (2 млн. дол.) спільним науковим дослідженням надавав Фонд Девіда Паккарда (США). Результатом цих досліджень стала книга-звіт що вийшла у 2003 р.

Протягом багатьох років Україна готувала українські об’єкти культурної спадщини в тому числі Криму – Херсонес Таврійський та Бахчисарайський палац до включення у Всесвітню спадщину ЮНЕСКО. З цього приводу у травні 2003 р. в Ялті було проведено Регіональний семінар разом з представниками дирекції штаб квартири ЮНЕСКО (Париж) «Пам’ятки світової культури: розвиток національного потенціалу з підготовки та представлення об’єктів до Списку світової спадщини. До цієї зустрічі Є.А.Ліньовою було підготовлено фото буклет. Зрештою ці об’єкти були включені до Всесвітньої спадщини.

Як фахівця у 1996 р. Є.А. Ліньову запросили на роботу до Міністерства культури і мистецтв України де вона пропрацювала до 2006 р. спочатку головним спеціалістом, потім начальником відділу інспекції, начальником відділу заповідників Управління охорони культурної спадщини, начальником Управління культурної спадщини, з 2003 по 2006 роки заступником Голови Державної служби охорони культурної спадщини України. В рамках своїх обов’язків опікувалася питаннями розвитку національних заповідників зокрема Херсонеса Таврійського і входила до робочої групи по відтворенню видатних пам’яток України - Михайлівського Золотоверхого, Успенського соборів у Києві та Володимирський собор у Херсонесі. Володимирський собор знаходиться на території Національного заповідника проте після 1991 року його передали в користування релігійній громаді, яка в 1994 ще і не мріяла про відновлення храму у повному обсязі оскільки це потребувало значних коштів. Тому тоді релігійна громада проводила службу у одній кімнатці на першому поверсі. Відповідно до Загальнодержавної програми відтворення видатних пам’яток України після завершення робіт на Михайлівському і Успенському соборах у Києві держава розпочала підготовку до відтворення зруйнованого у 1942 р. Володимирського собору у Херсонесі. 

Свято-Володимирський собор був побудований за проектом академіка архітектури Г.Д.Гріна над руїнами давньогрецького храму, який за легендою був місцем хрещення у 988 році київського князя Володимира Святославича. Проектування, будівництво і розпис собору у русько-візантійському стилі продовжувалося з 1859 по 1883 рр. 

Будівля двоярусна: в нижньому ярусі – церква Богородиці та музеєфіковані руїни древнього грецького храму; у верхньому – церкви святого Володимира та Олександра Невського. Перший ярус собору був розписаний, в основному, стрічковими орнаментами, які разом з позолоченим іконостасом, в умовах напівтемряви, створювали містичний настрій, що відповідало призначенню нижнього храму, як поминального на честь князя Володимира. Другий ярус – простора яскраво освітлена природним світлом зала, присвячена для церковних парафіяльних відправ. Орнаментальні композиції які покривали майже всю поверхню стін та склепінь чергувалися з сюжетними композиціями. Центральні місця в соборі займали живописні монументальні полотна «Тайна вечеря», «Хрещення Господнє», «Преображення Господнє», виконані академіком живопису А. Корзухіним. Його ж пензлю належали кілька ікон в іконостасі головного вівтаря, зображення 12 апостолів на стінах світлового барабану та інше. Живописне оформлення було насичено-поліхромним з використанням золота та срібла. Іконостас та два кіоти по обидва боки від нього були виготовлені з італійського мармуру майстрами з Італії Й. Серпі та братами Бескарінні. Підлоги були виконані в техніці поліхромної мозаїки.

Під час бомбардування Севастополя у 1942 р. була зруйнована середня частина собору з банею, майже повністю загинув монументальний живопис та іконостас. Протягом післявоєнних років час та природні умови продовжили руйнування собору. Тому коли повстало питання про відновлення храму реставратори та художники намагалися відтворити все так як колись було по кресленнях та фотоматеріалах які збереглися.

Відбудова храму відбувалася протягом 2001-2004 років за кошти української держави, кошти Київської міської державної адміністрації (О.О. Омельченко) і незначних благодійних внесків. Проект комплексу реставраційно-відновлювальних робіт виконано Інститутом «УкрНДІпроектреставрація» (м. Київ), українськими майстрами живопису та різьблення по каменю.

Проектно-кошторисна документація пройшла державну експертизу по визначенню вартості проектно-відновлювальних робіт у ЦС «Укрінвестекспертиза». Кабінет Міністрів України затвердив поданий Київською міськдержадміністрацією проект комплексної реставрації собору Святого Володимира в сумі більше як 70 млн. гривень. Над відтворенням монументального живопису інтер’єру собору працювали українські художники реставратори Л. Дмитренко, С. Баяндін, Ю. Гузенко та багато інших. Мармуровий іконостас та вівтарні кіоти також виконані з італійського мармуру.

Освячення відбудованого храму відбулося у 2004 році. 

Під час заходу було показано документальний фільм про процес відтворення храму Св. Володимира у Херсонесі.