ПРОВІСНИКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (до Дня Незалежності України)
Історія України – це віддзеркалення багатовікового життєвого досвіду українського народу від доісторичних часів до сьогодення, досвіду епохальних звершень, набутого в героїчній боротьбі за демократію, свободу і незалежність, є великим надбанням не лише нашої країни, а й усього людства.
Успіх нинішнього українського державотворення значною мірою залежить від того, чи зуміємо ми об’єктивно проаналізувати власний історичний досвід, зокрема, усвідомити, як формувалася і функціонувала українська державницька ідея. Процес зародження й розвитку цієї ідеї виявився довготривалим, складним та тернистим. Незалежність України — заслуга не лише певних політичних сил та рухів, а й усього народу, багатьох його поколінь.
Тому так важливо вивчати історію, читати цікаві книги про значні історичні постаті та їх вплив на здобуття незалежності.
Пропонуємо інформаційну довідку "Провісники незалежності", яка знайомить з Гетьманом запорізьких нереєстрових козаків Тарасом Федоровичем (1629-1630) та Данилом Апостолом, військовим, політичним і державним діячем, Гетьманом на Лівобережній Україні (1727-1734).
Тарас Федорович (Трясило) - Гетьман запорізьких нереєстрових козаків (1629-1630)
Тарас Федорович (Трясило) – один із перших козацьких ватажків, який був обраний гетьманом нереєстрових козаків. Відбулося це в 1629-1630 рр. В різних історичних джерелах він здебільшого фігурує під іменем Тарас Трясило, або Тарас Козак, які найімовірніше були його прізвиськами, якими досить часто «нагороджували» і козацьких ватажків і простих козаків. Роки життя Тараса Трясила на разі не відомі. Є припущення, що він походить із чигиринської козацької родини, а корсунський полковник Тиміш Федорович був йому близьким родичем.
Сталося так, що після загибелі 1628 року Михайла Дорошенка, гетьманом у 1629 р. проголосили Григорія Чорного – представника реєстрових козаків, виразника пропольських настроїв. Це викликало невдоволення і лють серед вільного козацтва. На початку 1630 р. загін запорожців викрав його, привів на Січ, де його судили і стратили. Натомість гетьманом обрали відчайдушного Тараса Федоровича, який неодноразово очолював військові походи, в тому числі і на Кримське Ханство.
Зібравши навколо себе десятитисячне військо, Тарас Трясило виступив із Запоріжжя і по правому берегу Дніпра вирушив на звільнення Українських земель. Він звернувся з відозвами до Українського народу, закликаючи братися до зброї, приєднуватися до повстанців, захищати “вольності козацькі і віру благочестиву” віл польсько-шляхетського панування. Козацьке військо, до якого приєдналися частина реєстрових козаків та загноблених селян, визволило Корсунь, Канів, Переяслів та ряд інших міст і сіл. Погноблений український люд шукав собі захисту під стягами гетьмана Тараса Трясила. Основні сили повстанців консолідувалися навколо Переяслава. На Волині та Галичині також створювалися загони народних месників.
Саме під Переясловом відбулися основні бойовища з військом відомого нелюдською жорстокістю та насильствами над мирними жителями коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Козаками було захоплено значну кількість боєприпасів, знищена так звана «Золота рота», яка складалася із добірних вояків, представників найзначніших родів польської шляхти. Ці події під Переяславом яскраво відтворив Т. Г. Шевченко в своїй поемі «Тарасова ніч».
В червні 1630 р. була підписана угода, на укладення і підписання якої Тараса Трясила не запросили. Невдовзі його усунули від гетьманства. Невдоволений зрадницькими діями козацької старшини, не бажаючи коритися укладеній угоді та прагнучи продовжувати повстання, гетьман з десятьма тисячами козаків відступив на Січ.
Щодо подальшої ролі Тараса Трясила існує суперечлива інформація. Достеменно відомо, що він брав участь в російсько-польській війні 1632-1634 рр. Його ім'я згадується поряд з іменами Тимоша Орендаренка та Якова Острянина.
Як закінчив своє славне життя один із визначних діячів національно-визвольного руху в Україні першої половини ХУП ст. Тарас Федорович-Трясило нам наразі невідомо. Згідно зі свідченнями літописця, після 1630 р. він жив серед козацтва "со славою девять лет и скончался спокойно".
Данило Апостол (1654-1734) -
Гетьманом на Лівобережній Україні (1727-1734)
Данило Павлович Апостол (1654-1734) – талановитий військовий і політичний діяч тогочасної України – приклав багато зусиль для укріплення гетьманщини та її війська. За словами Івана Мазепи, він був “від батька заслужений у війську, добрий воїн із усіх полковників найдавніший.”
Народився Данило Апостол 4 грудня 1654 р. у козацькій сім'ї. Його батько Павло Єфремович, полковник Гадяцького, а згодом і Миргородського козацьких полків. Під час військових походів неодноразово обирався наказним (тимчасовим) гетьманом.
Данило Павлович пішов по стопам свого батька, з юних літ долучившись до військової справи. В 1682 р. у 28-річному віці він став полковником Миргородського полку і з цього часу почав брати участь у різних військових походах, часто отримуючи посаду наказного гетьмана.
Данило Апостол добре знав і любив військову справу і досить багато доклав зусиль, знань для її розвитку, часто використовуючи і свій авторитет. Він упорядкував військову адміністрацію, козацькі скарб і суддівство, унормував податки і добився значного зменшення чисельності іноземних військ на території України. Апостол дуже дбав про традиції війська, його вигляд і побут.
По закінченню Північної війни, в якій Данило Апостол брав участь разом з Іваном Мазепою, він на чолі десятитисячного козацького війська вирушає у черговий похід – на Персію (Іранський похід).
1 жовтня 1727 р. в Лівобережній гетьманський столиці – місті Глухові – в присутності козацьких полковників, старшин і рядових воїнів, миргородський полковник Данило Павлович Апостол був обраний гетьманом Лівобережної України. За одностайної підтримки козацтва гетьманом став найдосвідченіший і найавторитетніший представник козацької старшини, якому невдовзі мало виповнитися 73 роки. Йому урочисто вручили грамоту та козацькі клейноди: гетьманську булаву, корогву, бунчук і печатку. З цього моменту настав мирний період в житті вояки. Був він досить заможним господарем, ініціював освоєння і заселення необжитих земель, володів багатьма маєтками.
За час свого гетьманства Д. Апостол багато працював над упорядкуванням судочинства, зведенням до одного кодексу різноманітних законів, які застосовувалися на Лівобережній Україні – “Кодифікація українського права”. В цій діяльності йому значно сприяло духовенство, зокрема архімандрит Києво-Печерської лаври. Так, гетьман добився дозволу на повернення в Україну запорожців, які жили в Олешківській січі у Турецькому підданстві. Ще в 1716 р. кошовий отаман Іван Малишевич, потерпаючи від влади Кримського хана, звернувся з листом-проханням до миргородського полковника, вважаючи його найавторитетнішим після гетьмана. В листі козаки просили вступитися за них і просити дозволу повернутися у рідну домівку. 1733 року, вже будучи гетьманом, Апостол зміг виконати їх прохання. Всього до України повернулося понад 7 тисяч запорожців, які оселилися на р. Самарі і Базавлук, де в 1734 р. заснували Нову Січ.
У квітні 1733 р. стан здоров’я Данила Апостола різко погіршився (з ним стався параліч), у зв’язку з чим постало питання про “виконуючого обов’язки” і гетьман доручив прийняти управління Генеральній старшині. В січні 1734р. Д. Апостолу стало зле і 15 числа на вісімдесятому році життя він помер. Поховали гетьмана в містечку Сорочинцях в кам’яній церкві, ним же і побудованій. Відспівував його Київський митрополит Рафаїл Заборовський. Разом з численною сім’єю – дружиною Уляною Василівною, двома синами та п’ятьома дочками – тужило за своїм гетьманом усе українське козацтво.
В той складний час був Данило Апостол взірцем мудрої поміркованості і спокійної наполегливості. Нащадками цього знатного роду були декабристи Сергій, Іполит і Матвій Муравйови-Апостоли, які своїми діяннями не посоромили славне ім’я свого предка.
У фондах бібліотек ЦБС багато цікавої літератури про історичні постаті видатних українців часів козацької держави, які боролися за незалежність України та наближали її. Запрошуємо до бібліотек!
Коментарі
Дописати коментар