26 лютого - День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя

Крим у документах та спогадах

Розпочинаємо цикл публікацій документальних свідоцтв, фотографій, спогадів, коментарів, пов'язаних із Кримом. 

Довгий шлях до визнання.

Євгенія Спаська та традиції кримськотатарської вишивки.

У 2019 році  працівники бібліотек ЦБС Голосіївського району міста Києва брали  у Міжнародному фестивалі інтеграції слова у сучасному арт-просторі «Lуtavrу»  Учасники знайомились з історією, культурою, архітектурними пам'ятками стародавнього міста Ніжина.

Увагу привернула меморіальна дошка на будівлі колишньої гімназії, а тепер загальноосвітньої школи № 7, яку я, Зоя Логвиненко, закінчила свого часу. 

З біографією Євгенії Спаської ми познайомились, прочитавши статтю доктора історичних наук Андрія Непомнящего з Сімферополя у збірнику "Ніжинська старовина", випуск 6, виданому Українським товариством охорони пам'яток історії та культури у 2008 році. Публікація була присвячена кримським сторінкам біографії Є.Спаської. 

Народилася в м. Ніжин (нині Чернігівської обл.) у родині священика. Початкову освіту отримала вдома. В 1910 р. закінчила Ніжинську жіночу гімназію П. І. Кушакевич. 

Упродовж 1910—1914 рр. навчалася на історико-філологічному факультеті Московських вищих жіночих курсів імені В. І. Гер'є. З початком Першої Світової війни повернулася до Ніжина, де закінчила піврічні курси фельдшерсько-акушерської школи П. А. Буштедта й працювала медичною сестрою в місцевому земському госпіталі для поранених вояків. 

Упродовж липня 1915—1917 рр. перебувала як медична сестра на Південно-Західному фронті, на території Східної Галичини та Буковини. Тут ознайомилася з побутом і традиційними промислами місцевих українців, що викликало щире захоплення, котре переросло в аматорські, а згодом і у професійні етнографічні студії — в 1919 р. стала одним із авторів книги «Народне мистецтво Галичини та Буковини». 

У 1919 р. захворіла на черевний тиф і через ускладнення для більш ефективного лікування мала виїхати до Криму, де працювала у Ялті та Феодосії: в 1919—1920 роках — у санаторно-курортному управлінні Червоного Хреста, в 1920—1921 рр. — інструктором кустарних майстерень райспоживспілки. У Криму вивчала етнографію кримськотатарського народу, зокрема традиційну народну вишивку. Після смерті кримського етнолога О. М. Петрової стала розпорядником її потужної колекції кримськотатарської вишивки, яку впродовж 1920-х рр. намагалася обробити й вивчати, оприлюднивши результати своїх студій у кількох наукових публікаціях. 

Колекція Олександри Петрової, яку вона збирала впродовж 15 років, було зібрано 1400 малюнків зразків кримськотатарської вишивки. Після смерті О.Петрової у Феодосії у 1921 році ця унікальна колекція була заповідана Є Спаській. Щоправда, вона була їй передана тільки у 1924 році через феодосійського художника Костянтина Богаєвського і поета Максиміліана Волошина. 

Улітку 1925 року Євгенія Спаська спеціально їздила до Криму для роботи і консультацій із фахівцями з кримськотатарського мистецтва. 

Максиміліан Волошин у статті "Культура, мистецтво, пам'ятники Криму" у 1925 році писав: 

"Ще з першої половини XVIII століття, з походів Мініха і Лассі, починається винищення вогнем і мечем кримських садів і селищ.

Після приєднання, при Катерині, Крим, відрізаний від Середземного моря, без ключів від Босфору, далеко від будь-яких торгових шляхів, задихається на дні глухого мішка.

Натомість пишних міст з "Тисячі і однієї ночі" росіяни побудували кілька убогих повітових міст за російськими трафаретами. 

Татарське мистецтво: архітектура, килими, майоліка, чекан металів - все це скінчилося; залишилися ще тканини та вишивки. Татарські жінки, по вродженому інстинкту, ще продовжують, як шовковичні черви, сукати із себе дорогоцінні рослинні візерунки. Але і ця здатність вичерпується.

Вичерпні збірки татарських орнаментів були зібрані художницею Чепуріної в Євпаторії і Олександрою Михайлівною Петровою в Феодосії, але праці їх досі не видані". 

У Київському археологічному інституті Євгенія Юріївна Спаська познайомила наукову громадськість з колекцією Олександри Петрової. Ці матеріали та ще одна її доповідь "Татарські вишивки Старо-кримського району" були опубліковані у Баку у 1926 році. 

На початку 1930-х рр. через згортання українознавчих досліджень й цькування з боку керівництва Київського сільськогосподарського музею Є. Ю. Спаська змушена була переорієнтувати свої наукові студії в межах науково-дослідної кафедри Київського інституту промислової кооперації, з котрим того часу активно співробітничала, а також на вивчення української народної вишивки — позаяк протягом 1926—1931 рр. працювала інструктором-організатором вишивальницького виробництва у Київському товаристві (артілі) «Текстильхудожекспорт». Результатом стало підготовка в 1931 році до друку рукопису книги «Промислова вишивка Київщини». 

Край науковій і музейній діяльності Є. Ю. Спаської в Україні поклав арешт і заслання на три роки разом із сином і двома дітьми чоловіка від його першого шлюбу до м. Уральськ у Північно-Західному Казахстані. 

В 1937 році після закінчення терміну заслання отримала дозвіл на переселення до Алма-Ата, де пропрацювала у місцевому краєзнавчому музеї, здебільшого займаючись упорядкування нових археологічних колекцій. 

До своєї смерті у 1980 році вона продовжувала працювати у наукових та освітніх установах, вивчала зразки народної творчості казахського та киргизького народів. 

Реабілітована посмертно у 1989 році. 

Син: Ю. А. Сергійко — казахстанський геолог і геофізик; брати: І. Г. Спаський — доктор. історичних наук, український і російський історик-нумізмат, музейник, головний зберігач Відділу нумізматики Державного Ермітажу, Ф. Г. Спаський — релігійний і громадський діяч російської діаспори у Франції; батько — ніжинський громадський і релігійний діяч прот. Г. І. Спаський. 

У 2010 році у Ніжині встановлено меморіальну дошку на будинку родини Спаських (вул. Гребінки, 14), де проживала в тому числі Є. Ю. Спаська. 

2010 року в Ніжині (з 2012 р. — також у Батурині) Чернігівської області кожні два роки проводяться Міжнародні Спаські наукові читання, присвячені представникам ніжинської родини Спаських.