"Невичерпність українських народних традицій"

На запрошення Надії Стрішенець та  ГО "Жіночого товариства імені Ольги Басараб та Олени Теліги" 25 березня 2015 року в рамках  проекту ЦБС Голосіївського району м. Києва «Українська родина в просторі і часі: духовні та матеріальні цінності» відбулась презентація спільного проекту  з ГО веб-спільнота "Спілкування за вишиванням": «Вишивка етнографічна: «Украинский народный орнамент: вышивки, ткани, писанки» О. П. Косачева, Киев, 1876» у Фундації ім. О. Ольжича. 

Тетяна Серебреннікова - куратор проекту та працівник ЦРБ ім. М. О. Некрасова, розповіла про те, як українські майстрині та майстри веб-спільноти «Спілкування за вишиванням» згуртувались навколо першої ґрунтовної роботи з української орнаментики великої українки Ольги Петрівни Косач (Олени Пчілки), ім'ям якої названий проект. Вишивальниці з усієї України відтворюють альбомні аркуші для виставкової, просвітницької роботи, майстер-класів з вишивки, писанкарства, бісероплетіння, ткання. Тетяна поділилась досвідом співпраці з публічними бібліотеками, музеями, закладами освіти, на базі яких проводяться численні заходи для дітей, підлітків, дорослих. Зокрема, про сучасні форми роботи із книгою в бібліотеках Централізованої бібліотечної системи Голосіївського району міста Києва, про зібрання та заняття вишивальної спільноти в бібліотеках Київської, Вінницької, Львівської, Івано-Франківської областей; про писанкарство в Кіровоградській області та ін. Ці зустрічі перетікають у осередки спілкування поціновувачів традиційної української культури, де плекають кращі традиції видатних українських родин.

Тетяна Зез, вишивальниця, кравчиня, дизайнер, представила частину проекта «Вишивка етнографічна: «Украинский народный орнамент: вышивки, ткани, писанки» О. П. Косачева, Киев, 1876», присвячену збереженню української традиції вишивати одяг. Поділилась досвідом у використанні орнаментів, зібраних Ольгою Косач, в сучасному одязі для дітей і дорослих.

Виступила Марина Олійник, аспірантка відділу Українського етнологічного центру ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України, яка вивчає тяглість традиції української інтелігенції ідентифікувати себе українцями через одяг. Як це робили Косачі-Драгоманови, Старицькі-Черняхівські, Рильський та ін. І провела паралелі із сучасною культурою українців носити вишитий одяг (на фото: Тетяна Зез, Тетяна Серебреннікова, Марина Олійник).

До слова була запрошена «залюблена у Лесю» Алла Диба, яка представила свою сорочку, копію з музею-садиби в Колодяжному, яку одягає на особливо знакові та урочисті події. Прототипом сорочки пані Алли стала дитяча вишиванка роботи Ізидори Косач за схемами маминої збірки; подарована музею у 2004 році.

Жодну людину в залі не залишив байдужим вишитий спадок родини Леонтовичів. Сестри Олена та Марія Леонтович представили сорочку з Полтавщини і фото з родинного архіву, вишиті мамою серветки й подушки полтавською гладдю, а також одяг, оздоблений вишивкою. Як з’ясувалось, улюбленим орнаментом мами сестер Леонтович був саме опублікований вперше Оленою Пчілкою. Він поданий у хрестиковій техніці у альбомі Ольги Косач «Українські узори» (1927р.) і полтавською вишивкою біллю в збірці Ольги Косач-Кривенюк «Українські народні узори з Київщини, Полтавщини й Катеринославщини» (1928р.). В середині 20-го ст. Олені Леонтович мати вишила плаття саме з таким орнаментом, але вже багатоколірним хрестиком...

Історії українських родин, українських жінок, української вишивки невичерпні. Вони надихають творити Україну своїми силами, своєю любов’ю щодня...