ДОСЛІДНИК КОЗАЦЬКОЇ СЛАВИ

14 жовтня в Україні відзначають кілька важливих свят - Покрови Пресвятої Богородиці (покровительки славного військ козацького, День українського козацтва та День захисника України.

Усі ці свята дуже взаємопов’язані і виникали послідовно. 

Зі святом Покрови співпадає святкування Дня українського козацтва. 

З давніх-давен Божа Матір вважалася покровителькою усього українського козацтва. Цікаво, що козаки настільки глибоко й щиро шанували образ Покрови Божої Матері, вірили у її силу й урочисто святкували цей день, що у народі закріпилася й друга назва свята – Козацька Покрова.

Певно, не знайдеться в Україні людини, яка б не знала про козаків. Про них складено безліч творів, книжок і фільмів. Про козацький рід співається й у нашому державному гімні. Образ сміливого парубка, котрий захищає честь та волю нашого народу, міцно закарбувався у пам’яті поколінь. Тож, козак в українській культурі – звитяжний воїн, озброєний захисник Вітчизни, що боронить віру, гідність та звичаї усього нашого народу.

У рамках проведення циклу заходів історико-патріотичного спрямування "Ми - козацького роду" знайомимо читачів блогу з широко відомим дослідником історії українського козацтва, істориком, археологом, етнографом, фольклористом, письменником, вченим та громадським діячем Дмитром Івановичем Яворницьким (1855-1940).

Академік Д.І. Яворницький - видатний дослідник історії запорозького козацтва і культурно-громадський діяч України кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Великий патріот України, він віддано працював на збереження національного потенціалу й сам був складовою частиною, більше того – знаковою постаттю, цього потенціалу.

Д. Яворницькому належить пріоритет у створенні комплексного дослідження з історії запорозького козацтва. У працях ученого, передусім у фундаментальній трьохтомній "Історії запорозьких козаків", здобули висвітлення різні аспекти історії запорозького козацтва: політичні та воєнні події, економічне життя, побут, торгівля, стосунки із зовнішнім світом, культура та духовний світ запорожців, природне середовище, в якому існувало козацтво. Окремі розвідки дослідник присвятив своїм улюбленим героям П. Конашевичу-Сагайдачному, І. Сірку, П. Калнишевському, О. Гладкому.

Десятки років збирав Д. Яворницький “залишки” запорозької старовини і перекази народу про козаччину. Внаслідок цієї наполегливої праці вченого з’явилися монументальні збірки документальних, фольклорних і лексичних матеріалів. Багато джерел, зібраних істориком, ще чекають на публікацію.

Ще будучи студентом, Дмитро подорожував шляхами України, збираючи фольклорні перлини свого народу. Пізніше він зацікавився і матеріальними скарбами минувшини. Саме ці мандрівки сформували наукові інтереси Яворницького, він серйозно захопився історією Запорозької Січі і почав збирати матеріали для написання магістерської дисертації.

У 1883 р. молодого історика обирають членом історико-філологічного товариства, заснованого при Харківському університеті. Тут він читає лекції, робить доповіді про результати своїх досліджень і подорожей Катеринославщиною (нині Дніпропетровщина), друкує наукові статті про історію запорізького козацтва, їх побут і звичаї. Влітку він проводить археологічні дослідження на теренах Україні. У 1886 р. Д. І. Яворницького обирають членом Імператорського археологічного товариства в Петербурзі. Завдячуючи клопотанню відомого російського вченого Ф. Є. Корша та інших науковців, Д. І. Яворницькому вдалося влаштуватися приват-доцентом Московського університету, де він у 1896-1905 рр. викладав курс археології, історії України та запорізького козацтва. Вже з Москви дослідник виїжджає в архівні установи Києва, Варшави, відвідує Соловецький монастир, Персію, Туреччину, Палестину. Скрізь він шукав матеріали, пов'язані з історією України, зокрема із запорізькими козаками. На Соловках познайомився з умовами, в яких жив засланий туди Катериною II останній отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський, в Туреччині побував на могилі Марусі Богуславки - Роксолани, оглянув замок, де було закатовано князя Дмитра Вишневецького, засновника Січі. У 1901 р. Д. І. Яворницький захистив при Казанському університеті магістерську дисертацію на тему «Історія запорізьких козаків». Матеріали, здобуті ним під час археологічних розкопок в районі Дніпровських порогів, були експоновані на XIII Археологічному з'їзді в Катеринославі.

У 1902 р. земська управа і Наукове товариство Катеринослава запросили Д. І. Яворницького очолити крайовий історичний музей, але стати його директором учений зміг тільки в 1905 р. Основою експозиції музею стали численні знахідки, здобуті самим директором, подаровані любителями старовини - меценатами, зокрема О. М. Полем, іменем якого був названий музей. Багато цінних картин, портретів історичних діячів, рукописів, предметів побуту селян, церковного реманенту Д. І. Яворницький придбав для музею за свої кошти. Загалом історик залишив музею понад 75 тис. цінних експонатів. 

Культурно-просвітницька діяльність Д.І. Яворницького в Катеринославі була пов'язана передусім з товариством «Просвіта» (1905 р.), яке він очолював, з читанням лекцій, проведенням екскурсій, бесід із селянами під час етнографічних експедицій. Від простих людей він отримав безліч фольклорних матеріалів: казок, байок, пісень, лексичних виразів.

У 1925 р. Д. І. Яворницького призначають керівником постійного археологічного нагляду і археологічних розкопок на території будівництва Дніпрогесу. Для проведення досліджень були запрошені спеціалісти з інших музеїв та інститутів. Завдяки клопотанням керівника для проведення розкопок державою та Дніпропетровським виконкомом були виділені кошти. Експозиція музею поповнилася численними матеріалами, її розділ, присвячений запорізькому козацтву, історії Запорозької Січі, — найбагатший у світі.

Д. І. Яворницький був дуже освіченою людиною: крім української та російської, він володів німецькою, французькою і грецькою мовами, а також багатим і різноманітним лексичним матеріалом, частина якого увійшла до українсько-російського словника Б. Грінченка (1919 р.). Величезна і копітка науково-дослідна робота вченого була достойно оцінена науковцями. У 1924 р. його обирають членом-кореспондентом, а в 1929 р. — дійсним членом (академіком) Академії наук України. Про його діяльність схвально відгукувались визначні діячі науки і культури держави.

Дмитро Іванович відомий нам ще й як письменник. Він опублікував збірку поезій «Вечірні зорі», роман «За чужий гріх», в яких висвітлив життя різних верств суспільства кінця XIX — початку XX ст. Велике значення мають записані ним пісні, думи, народні перекази про Семена Палія, Івана Сірка, Петра Калнишевського та інших отаманів Запорозької Січі. А в 1937 р. він пише «Історію міста Катеринослава».

Д. І. Яворницький пішов з життя 5 серпня 1940 р. і був похований в Дніпропетровську (нині м. Дніпро). А 5 січня 1961 р. за клопотанням громадськості останки академіка та надгробну плиту зі старої могили було перенесено на територію музею, якому ще 11 жовтня 1940 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР було присвоєне його ім’я.

Дмитро Іванович Яворницький залишається вченим-подвижником, великим трудівником, носієм і виразником кращих почуттів й заповітів українського народу, вченим, який своїми творами пробуджував національні почуття і любов до Батьківщини. Українська громадськість не відрізняє Яворницького - вченого від Яворницького - громадянина, убачає в його особистості дослідника і популяризатора вітчизняної історії, оборонця рідної культури, активного діяча українського національного руху. Й сьогодні творча спадщина вченого продовжує “працювати” на здобуття нових знань, збереження історичних традицій, формування національної самосвідомості українського народу.

Усе своє життя Д. І. Яворницький присвятив служінню Україні, своєму народові, і народ достойно шанує його пам’ять.

(Джерела: Эварницкий Д. И. История запорожских Козаков. — C.-П., 1892—1897. — Т. 1—3; Эварницкий Д. И. По следам запорожцев. — C.-П., 1898; Яворницький Д. /. Малоросійські народні пісні, зібрані в 1878—1905 рр. — Катеринослав, 1906; Яворницький Д. І. Дніпрові пороги. — Харків, 1928. Шаповал І. М. В пошуках скарбів. Оповідання про Д. І. Яворницького. — Дніпропетровськ, 1990).